Ірина Собко, інженер-еколог за освітою, вже два роки керує Губиниською філією Комунального закладу «Центр культурних послуг». Вона демонструє, як навіть у найскладніші часи культура може об’єднувати людей, дарувати їм надію і тепло. Під час війни, коли багатьом бракує сил, Ірина знаходить їх у піснях, усмішках дітей та спільних справах, що повертають відчуття єдності. В розмові з читачами «Вістей Придніпров’я» вона поділилася своїм баченням культури як важливого елемента життя громади.
Про це розповідає Дніпро24
Творчість як покликання
«Я вибухова творча людина»
— Пані Ірино, селище Губиниха є центром громади, тож ваш Будинок культури має бути прикладом для інших. Як усе почалося?
— Мабуть, я завжди була творчою натурою. Навіть у школі я прагнула діяти і змінювати світ навколо себе. Творчість завжди була частиною мого життя, я постійно брала участь у конкурсах і заходах. Це не просто було захоплення, а справжня пристрасть.
Культура у воєнний час
— Як змінилася ваша робота під час війни?
— Хоча форма роботи змінилася, ми прагнемо, щоб культурні послуги залишалися доступними. Важливо, щоб діти могли розвиватися і отримувати позитивні емоції. Навіть в умовах обмежень ми намагаємося організовувати безпечні та цікаві заняття.
Ми також активно підтримуємо громаду, проводячи благодійні заходи та організовуючи концерти для захисників України. Це допомагає підняти моральний дух і об’єднати людей навіть у найважчі часи.
Ірина підкреслює, що культура — це не лише творчість, це також можливість підтримувати одне одного, формувати згуртованість та відчуття спільноти.
«Культура, навіть у найважчі часи, має звучати — піснею, танцем, словом. Саме вона допомагає нам залишатися людьми».
Автор Анастасія Ковальчук,
фото з архіву Ірини Собко