Повномасштабна війна докорінно змінила аграрну реальність України: те, що десятиліттями базувалося на передбачуваності землі й природних циклів, тепер живе в умовах постійної тривоги та підвищеної відповідальності за врожай, людей і продовольчу стійкість держави. Сьогодні робота аграрія — це не просто сезонна праця, а щоденне випробування, де вихід у поле може означати ризик для людей і техніки.
Про це розповідає Дніпро24
У січні уряд ухвалив низку рішень, спрямованих на підтримку галузі: оновлення механізму компенсацій за пошкоджені посіви, затвердження довгострокової програми розвитку тваринництва, запуск грантової програми на будівництво овоче- та фруктосховищ та ініціативу з відновлення гідротехнічної меліорації. Різні за формою й обсягом, ці кроки мають єдину мету — зберегти продовольчу базу країни й мінімізувати наслідки руйнувань.
У регіонах, зокрема на Дніпропетровщині, де сільське виробництво становить основу місцевих економік, до нових ініціатив ставляться обережно. Тут добре відчувають різницю між нормативним рішенням у Києві та його практичним ефектом у полі, на фермі чи в тваринницькому комплексі.
Цифри проти реальних втрат
Оновлений механізм державної компенсації передбачає виплати агровиробникам, які працюють на територіях можливих або активних бойових дій. Максимальна сума компенсації визначена на рівні 4 700 гривень за гектар пошкоджених посівів, але не більше ніж за 2 000 гектарів на одне господарство в межах одного надзвичайного випадку. За офіційними даними, у 2025 році площа пошкоджених посівів по країні становила близько 166 тисяч гектарів.
Для Дніпропетровської області питання не є абстрактним: частина громад розташована поруч із зонами активних обстрілів, інші лежать на маршрутах військової логістики. Поля страждають не лише від прямих влучань — ушкодження спричинюють уламки, пожежі, а також неможливість вчасно провести агротехнічні роботи.
Коментуючи ситуацію, аграрний економіст із Дніпра Олексій Симоненко, який працює з фермерськими господарствами центральних і південних районів області, зазначає:
«Компенсація в кілька тисяч гривень за гектар — це радше символічне визнання втрат, ніж їх реальне покриття. Собівартість вирощування зернових у воєнний період зросла щонайменше на 30–40%, а для окремих культур — і більше. Паливо, добрива, логістика, охорона полів — усе це додаткові витрати, які держава не враховує повною мірою».
Водночас для малих господарств навіть така номінальна допомога може бути критичною: кілька сотень тисяч гривень компенсації дають змогу розрахуватися з працівниками або придбати насіння на наступний сезон. Проблема полягає в оперативності та доступності механізму: збір документів, підтвердження факту пошкодження й погодження з різними інстанціями в умовах війни часто перетворюється на тривалий бюрократичний процес.
Стратегія й її реалізація на місцях
Затверджена державна програма розвитку тваринництва до 2033 року ставить за мету відновлення поголів’я, розвиток племінної справи, посилення ветеринарного контролю та зменшення імпортної залежності. Документ відображає нагальну потребу: тваринництво перебуває у затяжній кризі, що загострилася після 2022 року — частина підприємств зруйнована, інші втратили ринки збуту або доступ до кормової бази.
На Дніпропетровщині сектор поєднує великі комплекси та сімейні ферми. Один із керівників фермерського господарства в Павлоградському районі наголошує: «Довгострокові програми — це добре, але фермер живе не до 2033 року, а до наступного сезону. Нам важливо знати, чи буде доступний кредит, чи працюватимуть ветеринарні служби, чи не зміняться правила гри за рік. Без цього жодна стратегія не стане реальністю».
Експерти з аграрної соціології попереджають про ширший ефект: тваринництво — основа зайнятості в сільській місцевості. Закриття ферми означає не лише втрату виробництва, а й відтік людей, деградацію громади і зростання соціальної напруги. Отже, оцінювати програми слід не лише за їхнім формальним змістом, а за тим, чи зможуть вони реально втримати людей на землі.
Інфраструктурні прогалини й гранти
Гранти на будівництво овочесховищ і фруктосховищ стали однією з найпомітніших ініціатив: держава готова компенсувати до 30% вартості будівництва (але не більш як 20 млн грн), а для прифронтових територій — до 50%. Умови передбачають зведення сховищ місткістю від 3 тисяч тонн і створення нових робочих місць.
Для Дніпропетровщини, одного з центрів овочевого виробництва, це питання надзвичайно актуальне: відсутність сучасних сховищ призводить до значних втрат після збирання врожаю, а значна частина продукції або псувалася, або продавалася одразу після збору за заниженими цінами.
Аграрний консультант із Кривого Рогу Сергій Косиря пояснює: «Сховище — це не просто бетон і холодильники. Це елемент ринку. Воно дає змогу аграрію не залежати від перекупника і не скидати ціну в піковий сезон. Але навіть 50% співфінансування — це десятки мільйонів гривень власних коштів. Для малого фермера це практично недосяжно».
Через велику собівартість проєктами зможуть скористатися переважно великі агропідприємства, тоді як дрібні виробники залишаться поза процесом. У регіоні вже лунають пропозиції диференціювати умови підтримки залежно від масштабу господарства, але поки що ці ініціативи не закріплені нормативно.
Вода як ключовий ресурс
Окремий блок аграрної політики стосується відновлення гідротехнічної меліорації. За участі американської програми AGRO стартував проєкт зі створення організацій водокористувачів, проведення технічних аудитів зрошувальних мереж і впровадження сучасних підходів до управління інфраструктурою.
Статистика насторожує: площі зрошення в Україні скоротилися з понад півмільйона гектарів у 2021 році до 137 тисяч у 2024-му, а рівень зносу меліоративних систем сягає близько 80%. Для південних районів Дніпропетровщини це означає пряму загрозу виробництву в умовах кліматичних змін.
Інженер-гідротехнік Григорій Сидоренко, який працює з агропідприємствами області, підкреслює: «Без зрошення ми втрачаємо стабільність урожаю. Але відновлення систем — це роки й великі інвестиції. Навчання управлінців і створення організацій водокористувачів — правильний крок, але аграрії хочуть бачити конкретні результати, а не лише перспективи».
Проєкт із залученням американських партнерів може стати джерелом сучасних технологій і управлінських практик, але не розв’язує проблему масово і швидко. Для багатьох господарств питання зрошення залишається відкритим вже сьогодні.
У підсумку ухвалені рішення створюють неоднорідну картину аграрної політики воєнного часу: вони не становлять системної реформи і не гарантують стабільності, проте дають низку інструментів, якими аграрії можуть скористатися — або не скористатися — залежно від власних ресурсів і умов. Для Дніпропетровщини ключове питання лишається практичним: чи зможуть ці механізми працювати швидко, прозоро й без надмірної бюрократії, щоб державна підтримка стала реальним фактором виживання агросектору, а не переліком добре сформульованих, але обмежено дієвих заходів.
Наталія Ковальчук
фото з відкритих джерел