Голова обласної військової адміністрації Іван Федоров 20 квітня повідомив про удар по Запоріжжю, внаслідок якого загинула одна людина, а також сталися пожежі й ушкодження цивільних об’єктів. Серед постраждалих — діти та дорослі, місцева інфраструктура зазнала руйнувань.
Про це розповідає Дніпро24
«Чотири людини отримали травми, в тому числі, 10-річна дитина. Усім їм надається необхідна медична допомога».
Удар спричинив пожежу, були пошкоджені приватні будинки та нежитлові будівлі. Поранення отримали четверо людей, серед них 10-річна дитина; їм надається медична допомога. Місцеві служби реагування ліквідовують наслідки атаки та гасіння вогню.
Російські війська регулярно атакують українські міста та цивільну інфраструктуру з різних видів озброєння: ударними БпЛА, ракетами, корегованими авіабомбами (КАБ) та реактивними системами залпового вогню (РСЗВ). Такі удари призводять до руйнувань житлового фонду, об’єктів енергетики та інших елементів життєзабезпечення громад.
Правова оцінка атак і їхній характер
Українська влада та міжнародні організації кваліфікують подібні удари як воєнні злочини російської федерації, наголошуючи на їхньому цілеспрямованому характері. Особливу стурбованість викликають атаки на системи життєзабезпечення — електромережі, тепло- і водопостачання, заклади охорони здоров’я та зв’язку — які позбавляють цивільне населення необхідних для життя послуг.
Ознаки геноцидних дій та міжнародні норми
Юристи, дослідники геноцидів і правозахисники зазначають, що під час широкомасштабної війни росія вчиняє низку дій, які можуть відповідати елементам геноциду. Серед названих практик —
- оголошення намірів про знищення українців: окремі представники російської влади стверджували, що українців як етносу «не існує» або що ця нація «штучно створена», а тих, хто не поділяє таку думку, нібито «треба знищити»;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку та медичної допомоги;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців та інших носіїв української культури;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях систем навчання й виховання, спрямованих на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення українських книг у бібліотеках, пограбування музеїв і викрадення артефактів, що засвідчують давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році. Країни-учасниці Конвенції, яких нині 149, зобов’язані запобігати актам геноциду й карати за них як під час війни, так і в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, здійснені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку. Міжнародні ознаки геноциду включають: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню; насильницьку передачу дітей з однієї групи до іншої; а також публічне підбурювання до таких дій.
Керівництво росії заперечує, що під час повномасштабної війни її армія завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі українських міст і сіл та руйнує лікарні, школи, дитячі садки й об’єкти енергетики і водозабезпечення