В Україні офіційно запрацював спеціальний правовий режим Defence City, спрямований на масштабування оборонного виробництва, залучення інвестицій і вже помітний для українського оборонно-промислового комплексу. Перший статус резидента отримало підприємство-виробник безпілотників, а законодавча і підзаконна база визначили перелік пільг і механізмів контролю, але експерти вказують на низку ризиків і процедурних складнощів.
Про це розповідає Дніпро24
Сутність Defence City та перший резидент
Defence City — це спеціальний режим державної підтримки, який має створити преференційні умови для підприємств оборонного сектору: зниження фіскального навантаження, спрощення логістики, захист конфіденційної інформації та державна підтримка у випадку релокації виробництва. Статус першого резидента на початку січня отримало підприємство, що виробляє безпілотники, зокрема дрони “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачі “шахедів”, які росія використовує під час атак по території України.
Нормативна підстава для запуску режиму формувалася кілька місяців: робота над ініціативою велась із літа 2025 року, Верховна Рада 21 серпня 2025 року ухвалила в цілому законопроєкти №13420 та №13421, а Кабінет міністрів 17 грудня затвердив підзаконні акти постановою №1745. Серед затверджених документів — порядок ведення реєстру Defence City, механізм подання заяви на надання статусу, контроль за використанням звільненого від оподаткування прибутку, методика розрахунку “оборонного доходу” та правила подання звітів про відповідність резидента вимогам режиму.
Пільги для резидентів і порядок вступу
Резиденти Defence City отримують комплекс економічних й операційних стимулів, покликаних пришвидшити розвиток виробництва. Серед ключових преференцій — звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування коштів у розвиток підприємства, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного оподаткування.
Додаткові переваги включають спрощені митні процедури для ввезення обладнання та комплектуючих, спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму, а також державну підтримку релокації й заходи з підвищення захищеності виробничих потужностей в умовах загрози.
Щоб отримати статус резидента, підприємство повинно подати до Міністерства оборони заяву з пакетом документів, які підтверджують відповідність законодавчим вимогам: фінансову та аудиторську звітність, дані щодо участі у виконанні державних оборонних контрактів та інші документи за встановленою формою. Після розгляду ухвалюється рішення про надання статусу, відмову або повернення заяви без розгляду; позитивні рішення фіксуються внесенням компанії до офіційного реєстру Defence City.
Для середнього оборонного підприємства з оборотом €5-10 млн сумарна економія може сягати €500K-1 млн щорічно. Ключова умова – реінвестування звільнених коштів у розвиток. Контроль здійснює податкова служба, яка інформує Міноборони про порушення. Режим діє до 1 січня 2036 року або до вступу України до ЄС – тобто з високою ймовірністю 3-7 років, не десять
– вважає президент Асоціації податкових консультантів Дмитро Михайленко.
Податкова служба здійснюватиме перевірки цільового використання звільнених коштів: офіційно ці кошти мають направлятися на розширення виробництва, R&D, закупівлю обладнання. Виведення коштів у дивіденди або інвестиції в непрофільні активи тягнутиме за собою втрату пільг та штрафні санкції за весь період користування преференціями.
Методика визначення кваліфікованого, або “оборонного доходу”, поки що не пройшла широку практичну апробацію, тому перші компанії, які отримають статус, фактично стануть тестувальниками системи, а це підвищує ризик непередбачуваних інтерпретацій податковими органами.
Авіабудування, винятки та процедурні складнощі
Авіабудівні підприємства теж можуть претендувати на резидентство, особливо ті, які одночасно обслуговують та ремонтують військову техніку і виготовляють безпілотники або комплектуючі. Галузь частково добилася врахування своїх пропозицій: суб’єкти літакобудування, визначені Кабінетом Міністрів як критично важливі, можуть стати резидентами, якщо частка доходів від оборонного напрямку становитиме не менше 50%.
У парламенті було відхилено норму про обов’язкове відшкодування усіх податків і штрафів за попередні роки у разі втрати статусу, що могло б стати серйозною ретроспективною санкцією для підприємств. Також розглядалися послаблення щодо податкової заборгованості та прострочення виконання оборонних контрактів з урахуванням ризиків, пов’язаних з обстрілами, релокацією та перебоями в постачанні, проте фінальна редакція включила лише часткові пом’якшення.
Деякі пропозиції авіаційної спільноти не були враховані: відхилено ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до переліку резидентів із врахуванням міжнародних договорів у сфері оборони та подвійного призначення, не було включено окремого порядку використання звільнених від оподаткування прибутків для фінансування науково-дослідних робіт у літакобудуванні, а також не пом’якшено вимогу щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Запуск Defence City став важливим сигналом для сектору, але перші місяці показали, що процедура набуття статусу рухається повільніше, ніж очікували учасники ринку. Станом на початок 2026 року в реєстрі значиться лише одне підприємство — це вказує не на відсутність інтересу, а на складність процедур і жорсткість критеріїв відбору.
При цьому у законі є технічні недоробки: наприклад, вимога надати звіт про відповідність резидента Defence City за період з 1 січня по 31 грудня відповідного року стосовно кандидата у резиденти фактично є неприйнятною та потребує уточнення, адже кандидат не міг виконати вимоги звіту за минулий рік.
Наразі Defence City проходить своє «бойове хрещення» на практиці: багато середніх і малих виробників, включно з авіагалуззю, зіштовхуються з бар’єрами, що стримують масове приєднання. Якщо не усунути процедурні неузгодженості, не уточнити критерії та не підвищити гнучкість вимог щодо використання пільг, режим ризикує стати привілеєм для обраних великих гравців, а не інструментом широкого розвитку ОПК.
У підсумку законодавство потребує точкових доопрацювань: не зміни концепції, а спрощення процедур, чіткіші й прозорі критерії для резидентства, а також зменшення регуляторної невизначеності. Лише за таких умов Defence City зможе виконати роль каталізатора модернізації та масштабування оборонного виробництва в Україні.