У лікарні померла жінка, яка отримала поранення внаслідок удару по Харкову, повідомив голова обласної військової адміністрації Олег Синєгубов.
Про це розповідає Дніпро24
«Наші медики зробили все можливе, щоб врятувати її життя. Але, на жаль, травми виявилися надто тяжкими. Висловлюю щирі співчуття рідним і близьким загиблої», – заявив Синєгубов.
За словами посадовця, постраждала отримала поранення під час ранкового обстрілу міста і померла в медичному закладі. Інформація про інші ушкодження та обставини поранення уточнюється.
Хто постраждав і де сталися удари
Російська армія атакувала Холодногірський та Новобаварський райони Харкова вранці 25 березня. Після цих ударів міський голова повідомив про збільшення кількості постраждалих у місті до дев’яти осіб.
За наявними даними, обстріли здійснювалися з різних видів озброєнь: ударних безпілотних літальних апаратів, ракет, коригованих авіабомб (КАБ) та реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). Внаслідок таких атак уражається цивільна інфраструктура, медичні заклади та житлові квартали.
Кваліфікація нападів та міжнародні норми
Українська влада та міжнародні організації розглядають подібні удари як воєнні злочини, здійснені російська федерація, і наголошують на їхньому цілеспрямованому характері. Зазначається, що систематичні обстріли інфраструктури, які позбавляють населення електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку чи доступу до медичної допомоги, можуть розглядатися як елементи ширшої стратегії насильства проти цивільного населення.
Правники, дослідники геноцидів і правозахисники звертають увагу на низку дій, які можуть свідчити про наявність геноцидних ознак, зокрема:
- публічні заяви російських посадовців про відсутність або «штучність» української нації та окремі вислови з закликами до її ліквідації, наприклад твердження про те, що українців «не існує» або що їх «треба знищити»;
- публічні заклики до знищення представників національної групи;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення і закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей доступу до необхідних послуг;
- переслідування і знищення людей з проукраїнською позицією на окупованих територіях;
- винищення інтелігенції та носіїв культури — учителів, митців, культурних діячів;
- зміна ідентичності дітей через навчальні програми на окупованих територіях і депортацію дітей до рф;
- вилучення та знищення українських книг, пограбування музеїв і викрадення історичних артефактів.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році. На сьогодні учасниками Конвенції є 149 країн, які зобов’язані запобігати актам геноциду й карати за них як у мирний, так і в воєнний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, здійснені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релійну групу як таку. До характерних ознак геноциду належать: убивство членів групи або заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; навмисне створення умов існування, розрахованих на фізичне знищення групи; заходи, спрямовані на запобігання дітонародженню; примусова передача дітей з однієї групи до іншої; та публічне підбурювання до таких дій.
Офіційне керівництво рф наполягає, що російські збройні сили не завдають цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі і не мають на меті вражати медичні установи, школи чи інші цивільні об’єкти, попри численні повідомлення про руйнування та загибель мирних жителів.
Розслідування обставин конкретних атак, встановлення винних і кваліфікація дій відповідно до міжнародного права залишаються пріоритетом для українських органів та міжнародної спільноти.