Сержант Світлана «Каспер», бойовий медик Дніпровського батальйону 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони, з початку повномасштабної війни рф проти України виконує свою службу на передовій. На момент початку війни їй було лише 21 рік.
Про це розповідає Дніпро24
«Я не вагалася. Сама вирішила і пішла до ТЦК, не роздумуючи», – згадує Світлана. – «У мене не було знайомих, які б воювали, але я мала медичну освіту. Я – медсестра, і спочатку я не йшла на фронт як медик. Мені довелося навіть «штурмувати» хлопців, бо мене не хотіли брати через мій зріст – метр шістдесят один. Потім дівчина з медпункту привела мене до медиків, де вже провели розподіл у роту…»
Світлана не може пригадати, в яких саме населених пунктах вона перебувала на початку війни, адже все змінювалося надзвичайно швидко.
«Нас кидали, як старим відром на городі, то в одне місце, то в інше. Але я добре пам’ятаю Донецьку область, адже тоді ми вперше стикнулися зі штурмами», – розповідає Світлана. – «У другому штурмі я брала участь. Тоді ми втратили першого побратима – «Кузнєца», мого близького друга. Ми вивозили хлопців з-під обстрілів. Я бачила багато крові, але страху не відчувала. Під школу, яка перетворилася на справжнє пекло, їздили тричі. Страшно стало лише тоді, коли ми вийшли. Відчуття, що ми могли не виїхати, залишилося в пам’яті назавжди. Тут, на Запорізькому напрямку, також було чимало складних ситуацій… На жаль, доводилося ховати побратимів, і це справді важко.
«Ким ви зараз працюєте?»
«Мене призначили на «евак», на позиції не пускають. Але був час, коли я майже півтора роки не виходила з фронту», – відповідає Світлана.
«У вас є поранення?»
«З 2022 року в мене уламок у нозі. Також я мала дуже сильну контузію. Танковий обстріл стався в трьох метрах від мене. Снаряд потрапив у підвал, і мішки з піском захистили від уламків», – ділиться вона.
«Що б ви сказали чоловікам, які бояться йти служити?»
«Не знаю, що їм можна сказати. Я не розумію, коли їх насильно тягнуть сюди. Чому мені потрібні такі чоловіки? Але з іншого боку, поки чоловіки сидітимуть під жіночими спідницями, війна не закінчиться. Усі мають зрозуміти, що вигнати ворога з рідної землі – це спільна справа», – підкреслює «Каспер».
«Чи маєте хобі?»
«Я дуже довго займалася гірським туризмом», – говорить вона.
«А про що мрієте?»
«Щоб війна закінчилася? Це затягується… Вважаю, що задумувати більше ніж на п’ять хвилин вперед – це наївно», – додає Світлана.
«Вам не важко фізично? Ви ж маленька, а хлопців тягали…»
«Тягала, і по сто кілограм тягала», – відповідає вона.
«Як?»
«На адреналіні все можливо. Був випадок, коли ми виїжджали з-під школи. У нас було невеличке авто, і ми в ньому змогли розмістити трьох досить кремезних хлопців. Єдине, що ми могли робити, це просто їх тримати, щоб не впали. Багажник був відкритий, і я ледве не випала разом із ними. Наступного дня відчувала, що руки відірвуться…»
«Які нагороди ви маєте?»
«Є «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ та відзнака «За зразкову службу», мабуть, за участь у штурмах», – зазначає медик.
«Ангела охоронця вам, «Каспере»!»
Телефони рекрутингу бригади: 0 800 337 803, +38 066 447 6906, +38 067 9974526.
Докладно на FB 108 obrtro. Посилання на сторінку.