російська армія третю добу поспіль обстрілює об’єкти групи «Нафтогаз» у Полтавській області, пресслужба компанії повідомила 28 березня. Внаслідок чергового удару загинув ще один працівник компанії — 55-річний Роман Чмихун, оператор технологічних установок
Про це розповідає Дніпро24
«Маємо болючу втрату. Під час однієї з атак загинув наш колега — 55-річний Роман Чмихун. Він працював оператором технологічних установок. Це вже друга загибель нашого колеги за цей тиждень».
На місці події працюють відповідні аварійно-рятувальні та оперативні служби, триває встановлення обставин і усунення наслідків ураження інфраструктури.
Хід подій і наслідки для виробництва
Раніше голова Полтавської обласної військової адміністрації Віталій Дяківнич інформував про загибель людини та пошкодження промислового об’єкта внаслідок нічних обстрілів. Напередодні голова правління НАК «Нафтогаз» повідомив, що один із об’єктів, котрий відповідає за видобуток газу в області, зупинив роботу через руйнування, спричинені російськими ударами.
Пошкодження критичної інфраструктури має безпосередній вплив на енергетичну сферу регіону та може спричинити збої у поставках газу й технологічних процесах, поки не будуть завершені ремонтні роботи й оцінка безпеки об’єктів.
Кваліфікація атак і міжнародна оцінка
Російські війська застосовують різні види озброєння — ударні безпілотники, ракети, керовані авіабомби та реактивні системи залпового вогню — для атак по українській інфраструктурі. Українська влада та низка міжнародних організацій кваліфікують такі удари як воєнні злочини, наголошуючи на їхньому цілеспрямованому характері.
Атаки на системи життєзабезпечення населення та заклади охорони здоровя, спрямовані на позбавлення людей електроенергії, тепла, водопостачання, звязку та медичної допомоги, розглядаються правозахисниками й експертами як ознаки геноцидних дій. Серед дій, що називають такими ознаками, експерти виокремлюють:
- публічні заяви й заклики до знищення українців або ліквідації їхньої національної ідентичності;
- цілеспрямовані обстріли цивільної інфраструктури і життєво важливих систем;
- переслідування та знищення проукраїнськи налаштованих людей на окупованих територіях;
- винищення та залякування інтелігенції, учителів, митців і носіїв української культури;
- навчальні й виховні практики на окупованих територіях, спрямовані на зміну ідентичності дітей та депортація дітей до росії;
- вилучення й знищення українських книжок, пограбування музеїв та викрадення культурних артефактів.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році, визначає геноцид як дії, вчинені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку.
Станом на сьогодні 149 країн-учасниць Конвенції зобовязані запобігати актам геноциду й карати за такі злочини як у воєнний, так і в мирний час. У документах Конвенції й міжнародному праві до ознак геноциду відносять убивство членів групи, завдання серйозних тілесних ушкоджень, навмисне створення життєвих умов, розрахованих на фізичне знищення групи, заходи щодо запобігання дітонародженню та насильницьку передачу дітей з однієї групи до іншої.
Керівництво росії заперечує, що її армія завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі та обєктах, що обслуговують населення, одночасно тривають розслідування й документування фактів руйнувань та людських втрат.