Внаслідок нічного авіаудару по Краматорську одна людина загинула, щонайменше шестеро отримали поранення, повідомив голова Донецької області Вадим Філашкін
Про це розповідає Дніпро24
«Серед поранених – троє дітей 2010, 2014 і 2024 років народження»,
Обставини атаки та масштаби руйнувань
За інформацією очільника області, удар стався близько 03:40 ночі — на місто скинули 500-кілограмову авіабомбу. Внаслідок вибуху пошкоджено 12 багатоповерхових житлових будинків, п’ять адміністративних будівель та 22 автівки. На місці працюють екстрені служби, правоохоронці та рятувальники, тривають роботи з обстеження зруйнованих об’єктів і надання допомоги постраждалим.
Окремо обласна влада зазначає, що впродовж попередньої доби загалом зафіксовано одного загиблого в Краматорську та сімох поранених у Краматорську, Дружківці й Олексієво‑Дружківці. Краматорська міська рада повідомила, що житель міста загинув увечері 6 березня внаслідок удару по критичній інфраструктурі та приватному сектору.
Широка практика атак на цивільну інфраструктуру
російські війська регулярно атакують українські міста й цивільні об’єкти різними видами озброєння: ударними безпілотниками, ракетами, корегованими авіаційними бомбами (КАБ) та реактивними системами залпового вогню. Наслідком таких ударів стають загибель та поранення цивільних, руйнування житла, установ охорони здоров’я, освітніх закладів і об’єктів життєзабезпечення.
Українська влада та міжнародні організації кваліфікують систематичні удари по цивільній інфраструктурі як воєнні злочини. Особливо небезпечними визнають атаки, спрямовані на позбавлення населення електропостачання, тепла, водопостачання, зв’язку та доступу до медичної допомоги, оскільки вони створюють умови, що загрожують життю та здоров’ю мирного населення.
Правники й дослідники вказують на низку дій, які можуть розглядатися як елементи геноциду, серед яких:
- публічні висловлювання та заяви, що заперечують існування українців як народу або принижують їхню приналежність до нації; у різних виступах і повідомленнях лідери та представники влади росії нібито стверджували, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і навіть лунали заклики про те, що тих, хто не поділяє такої думки, «треба знищити», а України і українців у майбутньому «не повинно існувати»;
- цільові обстріли систем життєзабезпечення та закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей необхідних умов для життя;
- переслідування та фізичне знищення людей із проукраїнською позицією на окупованих територіях;
- винищення інтелігенції — учителів, митців та інших носіїв української культури;
- навчально‑виховні практики на окупованих територіях, спрямовані на зміну ідентичності дітей, а також депортація дітей без батьків до росії;
- вилучення та знищення української літератури в бібліотеках, пограбування музеїв і викрадення культурних артефактів.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році. Учасниці Конвенції (на сьогодні їх 149) зобов’язані запобігати актам геноциду та карати за такі дії під час війни й у мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, вчинені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Серед таких дій — вбивство членів групи або нанесення їм серйозних тілесних ушкоджень, навмисне створення умов життя, розрахованих на знищення групи, заходи, що перешкоджають народжуванню дітей у групі, насильницька передача дітей до іншої групи, а також публічне підбурювання до вчинення подібних злочинів.
Розслідування кожного інциденту та документування фактів руйнувань і жертв є критично важливими для встановлення обставин і можливої правової оцінки дій під час цієї війни.