Аналіз документів витоку виявив, що росія фінансувала просування так званого мовного закону Ківалова–Колесніченка, який формально надавав російській статус регіональної, а фактично збільшував її роль на шкоду українській. Кошти спрямовувалися як до, так і після ухвалення закону: на публічні заходи, друковані матеріали, медійні публікації та інформаційні кампанії, адресовані українській аудиторії й міжнародним інституціям з метою політичного тиску на українську владу.
Про це розповідає Дніпро24
Запити про коментар до фігурантів матеріалу залишилися без відповіді. У хронології подій ключовим став 2012 рік, коли розгляд закону про засади мовної політики спричинив сутички в парламенті й масові вуличні протести, але документ, попри спротив, набув чинності. Закон встановлював статус «регіональних» для мов, якими говорить понад 10% населення певної території: у підсумку російська отримала такий статус у 13 із 27 територіальних одиниць України.
Фінансування та інструменти просування
Згідно з оприлюдненими матеріалами, один із співавторів закону, тодішній народний депутат Вадим Колесніченко, звертався до російського державного фонду з проханням профінансувати підготовку альтернативного звіту про виконання Європейської хартії регіональних мов. У лютому 2012 року він просив 1,9 мільйона рублів (приблизно 65 тисяч доларів на той час) на написання, друк та розповсюдження цього звіту в двох мовах — українською та англійською — а також на оплату експертів і широку інформаційну кампанію.
«Він був прописаний так, що насправді російську мову можна було вживати не поряд з українською мовою, а замість української мови», – пояснив дослідник мовної політики Володимир Кулик у розмові зі «Схемами».
Фонд затвердив частину суми — близько 1,2 мільйона рублів (майже 41 тисяча доларів) — і, за документами, визначив конкретні завдання: видання книги, переклади, гонорари фахівцям, сюжети на телебаченні та статті в пресі. Із листування також випливає, що представники фонду давали вказівки щодо змісту «громадського звіту», а обговорювалася й можливість залучення Міністерства закордонних справ рф до перекладу англомовної версії документа.
Матеріали та подальші кроки
У поданому нардепом звіті для Ради Європи наголошувалося на відсутності квот для російської на радіо й теле та на нестачі російськомовних шкіл, тоді як офіційні відповіді від української влади підкреслювали, що у великих містах російська вже витісняла українську в багатьох сферах і її підтримка могла відтворювати тоталітарні практики радянського минулого.
Одним із співавторів підготовленого звіту був помічник Колесніченка Руслан Бортнік; вступне слово написав Сергій Ківалов. Бортнік заперечив знання про пряме залучення російських коштів до підготовки звіту, а Ківалов не надав коментарів.
Після ухвалення закону у 2013 році фонд надав ще понад два мільйони рублів (близько 65 тисяч доларів) на видання брошури «для російських співвітчизників» в Україні з інструкціями щодо застосування мовного закону. У ній детально пояснювалося, як використовувати російську у діловодстві, судах, освіті та сфері послуг — наприклад, наводилися аргументи на користь права обслуговувати клієнта російською в разі, якщо відвідувач обрав заклад.
Розповсюдження брошури було заплановане серед держорганів, міжнародних організацій та для широкого представлення в Києві у пресцентрі УНІАН. На заході мав бути присутній один зі співавторів закону, але подію відтермінували; його замінив Михайло Товт, який разом зі Степаном Черничком формував тексти для друкованого видання. Згідно з документами, за підготовку коментарів до брошури Черничко і Товт отримали по 5 000 гривень кожен.
Під час уточнень Черничко зазначив, що не знав, хто саме фінансував брошуру, і пізніше уточнив, що подяка, яка була надрукована на першій сторінці, була сформульована від імені певної організації, а не від імені авторів. Товт також заперечував усвідомлене залучення конкретного фондового фінансування й наголошував, що його позиція щодо застосування російської в Україні з часом змінилася, водночас він зберігав прихильність до повних прав національних меншин.
Хронологічно події продовжилися у 2014 році: після втечі Віктора Януковича парламент проголосував за скасування закону, проте рішення не набуло чинності через відмову в.о. президента затвердити його без ухвалення нового альтернативного закону. У 2018 році Конституційний суд визнав закон неконституційним. Водночас згадана Європейська хартія регіональних мов, на яку спиралися аргументи авторів закону, діяла в Україні з 2006 року; у 2025 році Верховна Рада виключила російську зі списку мов, які потребують окремого захисту за цією хартією.
Огляд документів витоку також демонструє, що механізми впливу включали не лише фінансування друкованих видань і медіаконтенту, а й координацію дій між зацікавленими особами та інституціями, щоб посилити політичний вплив та легітимізувати певну мовну політику в очах міжнародних інституцій та української громадськості.