В Україні запроваджено новий формат соціальної послуги догляду та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, під назвою «Сімейна домівка». Основною метою цього проекту є створення безпечного середовища, яке максимально нагадує домашнє, а також допомога дітям в адаптації, розвитку довіри та підготовці до самостійного життя.
Про це розповідає Дніпро24
Цей крок є важливим етапом у переході України від традиційної інтернатної системи до сімейних форм виховання, що підтримується соціальними службами, громадами та експертами.
Турбота замість інституцій
Модель «Сімейна домівка» є альтернативою великим інтернатам, де часто не вистачає індивідуального підходу. У новому форматі планується облаштувати будинки або квартири для невеликих груп дітей – до восьми осіб, а у випадку наявності дітей з інвалідністю – не більше шести. Над ними працюватиме команда спеціалістів: сімейний вихователь, соціальний працівник, психолог та, за потреби, логопед чи реабілітолог.
Голова Координаційного центру з розвитку сімейного виховання Ірина Тулякова зазначила:
«Сімейна домівка – це не просто дах над головою. Це середовище, де дитина відчуває тепло, турботу, де є щоденний побут, звичний для будь-якої родини. Тут діти навчаються самостійності, готують їжу, ходять до школи, мають свої обов’язки й право на власну думку».
На даний момент два такі будинки будуються у Київській та Чернівецькій областях, а згодом до проєкту приєднаються громади ще у 12 регіонах України. Експериментальний етап триватиме два роки, протягом яких буде перевірено ефективність моделі та відпрацьовані механізми співфінансування.
Чому ця модель важлива
«Сімейна домівка» стане важливою для дітей, які не можуть бути усиновлені або не готові жити у прийомних родинах. Це, зокрема, підлітки від 13 років, діти з інвалідністю чи тяжкими захворюваннями, а також великі групи братів і сестер, яких важко влаштувати разом.
Соціальний психолог Олександр Кордуба пояснює:
«Коли дитина живе у маленькій спільноті, а не в інтернаті на сто осіб, вона швидше розкривається. Тут є простір для довіри, відповідальності, для формування здорової самооцінки. Такі умови зменшують ризик соціальної ізоляції й емоційного вигорання у підлітків».
Формат «домівки» передбачає не лише проживання, а й індивідуальну програму розвитку: психолог та соціальний педагог працюють з кожною дитиною, визначаючи, як підготувати її до дорослого життя, включаючи навчання та працевлаштування.
Подібні моделі успішно функціонують у Литві, Швеції, Хорватії та Польщі, де довели свою ефективність як комфортне рішення для дітей без родини. В європейських країнах такі будинки стали важливим етапом реформи деінституціалізації – переходу від сиротинців до сімейних форм виховання.
Експерти вважають, що якщо громади перейдуть цим шляхом, кількість дітей у великих інтернатах можна буде значно зменшити. Дитячий правозахисник Володимир Романов підкреслює:
«Діти, які виростають у сімейному середовищі, навіть якщо воно створене штучно, мають більше шансів на успішну інтеграцію у суспільство».
Запровадження «Сімейної домівки» є важливим кроком до нової філософії дитячого догляду, де кожна дитина сприймається як особистість із власним життям та мріями. У таких домівках діти навчаються жити в спільноті, підтримувати одна одну та зберігати емоційні зв’язки, які інтернатна система часто порушує.
Соціологиня Леся Рак підсумовує:
«Для дитини немає нічого важливішого, ніж відчуття дому, турботи поруч і впевненості, що завтра буде такий же день – спокійний і зрозумілий».
Якщо експеримент підтвердить свою ефективність, громади матимуть можливість впроваджувати «Сімейні домівки» на постійній основі, що стане кроком до нового розуміння дитинства, де турбота важить більше за формальні правила.
Для багатьох дітей це шанс прожити дитинство без самотності та формальних обмежень інтернатів, отримати відчуття безпеки та підтримки. «Сімейна домівка» – це жива спільнота, де діти можуть відчути, що вони не зайві, а важливі для оточуючих.
Наталка Назарова,
фото з відкритих джерел