В Україні триває дискусія щодо можливості перепоховання видатних діячів із-за кордону в межах ідеї створення Національного пантеону. Однак реалізація таких ініціатив значною мірою залежить від національного законодавства та практики країн, де вони поховані. У міській службі кладовищ Мюнхена, де знаходиться місце поховання Степана Бандери, наголошують на необхідності згоди родичів і наявності вагомої підстави для перенесення останків
Про це розповідає Дніпро24
«Щодо можливості перепоховання Степана Бандери застосовуються такі ж загальні правила. Якщо власник права на могилу подасть заяву, її можуть схвалити за наявності вагомої причини. Також потрібна згода родичів. Якщо з таким проханням звертається Україна, згода сім’ї все одно є обов’язковою», – повідомили Радіо Свобода у міській службі кладовищ Мюнхена.
Умови та правова практика в Німеччині
У Німеччині рішення про перепоховання ухвалюють лише в окремих випадках. Подати заявку можуть власник права на могилу та родичі, але лише за взаємної згоди всіх зацікавлених сторін. У системі права діє принцип «спокою померлого», який має конституційний захист і має пріоритет при розгляді подібних клопотань.
Німецька судова практика інтерпретує підстави для перенесення решток доволі вузько. Наприклад, підставою може стати ситуація, коли з огляду на виняткові життєві обставини родичі не можуть доглядати за могилою. Прості причини, такі як переїзд родини чи значна відстань — навіть до 500 кілометрів — зазвичай не визнаються достатніми підставами для перепоховання.
Крім того, при розгляді питання враховується воля самого померлого — повинні існувати обґрунтовані підстави вважати, що перенесення відповідає його бажанню. Ці умови застосовуються і до випадку зі Степаном Бандерою: за відсутності згоди власника права на могилу або членів родини ініціативи щодо перепоховання не отримають підтримки, навіть якщо звернення надходить від держави
Коротка довідка про Степана Бандеру
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів на Прикарпатті. Навчаючись у Львівській політехніці, він вступив до Організації українських націоналістів і згодом став одним із її провідних діячів.
У міжвоєнний період Бандера брав участь у діяльності, спрямованій проти політики польської та радянської влади. На знак протесту проти політики голодомору на Наддніпрянщині він організував у Львові замах на радянського дипломата Майлова. Брав участь у підготовці вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, за що Варшавський суд засудив його до страти, яка згодом була замінена довічним ув’язненням.
30 червня 1941 року Бандера був одним із ініціаторів проголошення Акту відновлення української держави у Львові. Оскільки це рішення не погоджували з окупаційною владою, гестапо заарештувало його й перевезло до Берліна, згодом перевели до концтабору Заксенгаузен, де він провів понад три роки.
15 жовтня 1959 року Степан Бандера був убитий у Мюнхені агентом КҐБ Богданом Сташинським.