Аналіз судових рішень виявив, що низка українських суддів і досі посилається на закон «Про засади державної мовної політики», який наділяв російську мову статусом регіональної, хоча цей документ був визнаний неконституційним у 2018 році та втратив чинність.
Про це розповідає Дніпро24
Приклади застосування у вищих інстанціях
У кількох рішеннях вищих судів зафіксовано посилання на положення згаданого закону. Так, у 2025 році під час розгляду спору про кредиторські вимоги між компаніями на суму понад 2 мільярди гривень у документах Верховного суду фігурували посилання на норми Ківалова–Колесніченка, які вже не мали чинності. Серед суддів, чиї імена згадуються у цих ухвалах, — Володимир Погребняк, Олег Васьковський та В’ячеслав Пєсков. Пізніше Апарат секретаріату господарської касації вказав, що це була «описка» і посилання було виправлено в новій ухвалі від 26 лютого 2026 року.
Окремий випадок стосувався рішення 2024 року, де за участі судді Євгена Синельникова при розгляді справи комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» також було використано нечинні норми. Пізніше у реєстрі з’явилася відкоригована ухвала, у якій суддя визнав попереднє посилання помилковим.
У 2023 році аналогічне посилання фігурувало в ухвалі судді Алли Олійник, яка нині працює у Конституційному суді — тій самій інституції, що 2018 року визнала закон неконституційним. У Конституційному суді таке використання назвали «опискою», яка не вплинула на суть рішення.
Ситуація в місцевих судах та реакція інституцій
Використання норм нечинного закону виявлено й на рівні районних судів. Наприклад, в Оболонському районному суді міста Києва суддя Олексій Диба у 2025 році щонайменше чотири рази посилався на цей закон як підставу для нерозгляду позовних заяв. При особистому зверненні до судді щодо причин таких посилань він відповів:
«Якщо була допущена помилка, то можна вирішувати ці питання в процесуальному порядку».
Подібні випадки зафіксовані також у суддях із Київської й Херсонської областей та міста Харкова. Голова Вищої ради правосуддя Григорій Усик зазначив, що у його дисциплінарній практиці подібних випадків не траплялося, але припустив, що застосування нечинних норм може бути неумисним і помилковим. Дослідник мовної політики Володимир Кулик охарактеризував ситуацію як «правову анархію» через системність виявлених помилок.
Довготривале некоректне відображення статусу закону на сайті Верховної Ради також ускладнювало ситуацію: тривалий час його позначали як «поточний», хоча нижче на сторінці була згадка про втрату чинності, і до нього продовжували вносити зміни — останні з яких датовані січнем 2025 року. Після офіційного звернення статус закону на сайті було змінено на «нечинний».
Історія самого проєкту законодавства показує, що розгляд у 2012 році супроводжувався сутичками в парламенті та протестами на вулицях, незважаючи на це документ набув чинності. Він передбачав надання статусу «регіональної» мовам, якими говорить понад 10% населення певної території, в результаті чого російська отримала такий статус у 13 із 27 територіальних одиниць України. Експерти тоді попереджали, що норми закону можуть сприяти саботажу вживання української мови, бо були сформульовані так, що радше дозволяли вживання російської замість української, ніж поряд із нею.
Також встановлено факт фінансового впливу з боку московських структур на просування цього законопроєкту: кошти через російський державний «Правфонд» спрямовувалися на підготовку альтернативних матеріалів та брошур, що мали інструкції для широкого вживання російської мови у діловодстві, судах та освіті в Україні.