У селі Новоолександрівка Синельниківського району Дніпропетровської області досі пам’ятають імена вчителів, які виховали кілька поколінь місцевих жителів. Однією з таких постатей була Юлія Іллівна Кахлєва, згодом Галушко, яка все життя присвятила роботі з дітьми й активній громадській діяльності в рідному селі.
Про це розповідає Дніпро24
Ранні роки та родина
Юлія Іллівна народилася 18 липня 1928 року наймолодшою в сім’ї. У родині також росли два брати — Олексій Степанцов і Едуард Пилипенко. По материнській лінії родина Постолових походить із Воронезької губернії; на початку XX століття вони переїхали на Алтай, де займалися сільським господарством. Після революційних змін сім’я стала членом комуни «Свобода», а у 1924 році, за рішенням органів влади, переселилася на землі Павлоградської округи — у майбутню Новоолександрівку.
Життя переселенців у 1920-х було важким: у комуні змінювався побут, відбувалося усуспільнення засобів виробництва, трудящий щоденно працював у колгоспах і отримував оплату у вигляді трудоднів. Держава зводила для комунарів житлові корпуси — три будівлі з квартирами, у які вселили сім’ї переселенців.
Маленька Юлія вперше пішла до школи 1936 року. У дитинстві родина зазнала втрат: батько — офіцер НКВС — ймовірно став жертвою репресій 1937 року. У 1940 році дівчинка закінчила початкову школу з похвальними відзнаками, але через початок німецько-радянської війни 1941 року подальша освіта була перервана.
Під час окупації Новоолександрівка опинилася під контролем нацистських військ: у селі розміщувалися розвідка й основні частини гітлерівців, а господарство реформували на «общинне господарство № 80». Навчальний процес продовжувався в сусідньому селі Гірки, поки у 1944 році школу в Новоолександрівці не відновили.
Професійний шлях і громадська активність
У повоєнні роки Юлія продовжила освіту: у 1946 році закінчила сім класів і вступила до торгово-кооперативної школи в Дніпропетровську за спеціальністю «працівник торгівлі», яку завершила через рік, хоча за фахом не працювала. У 1948 році вона влаштувалася секретаркою-касиркою в колгоспі, а 15 серпня 1949-го стала першою піонервожатою Новоолександрівської школи.
У 1951 році Юлія вступила на заочне відділення Дніпродзержинського педагогічного училища, поєднуючи навчання з роботою й громадською активністю. Пішки долаючи близько десяти кілометрів до Синельникового, вона брала участь у засіданнях Ради молодіжних активістів.
У 1953 році до школи прийшов учитель математики Олексій Іванович Галушко. Їхнє знайомство переросло в шлюб: 10 серпня 1954 року Юлія й Олексій одружилися, і Кахлєва стала Галушко. Олексій Іванович, народжений 24 квітня 1932 року, викладав математику, фізику, трудове навчання та військову підготовку, був вправним майстром і керівником гуртка «Умілі руки».
Після завершення педагогічного училища у 1956 році Юлію Іллівну призначили вчителем початкових класів. У цьому ж році в неї народилася старша донька Валентина, а через три роки — Ольга. Згодом подружжя обох вступило на заочне відділення Бердянського педагогічного інституту; Юлія неодноразово виконувала обов’язки старости групи, що свідчить про її відповідальність і лідерські якості.
Крім викладання, Юлія Іллівна брала активну участь у художній самодіяльності: разом із колегами й учнями створювала драматичний колектив і виконувала ролі у виставах за творами українських класиків. Вона також співала у шкільному хорі разом із чоловіком.
У 1973 році до школи прийшов молодий директор Володимир Янчук, який згадував Юлію Іллівну як джерело життєвої енергії та майстра роботи з дітьми: вона не вела політики покарань, а вміла розмовою наодинці знайти підхід до кожної дитини.
Офіційно вийшовши на пенсію 1984 року, Юлія не припинила працювати: стала бабусею і невдовзі пішла працювати в колгосп ланковою у бригаді з вирощування буряків. За десять років до смерті вона отримала звання ветерана праці.
“Я тільки в зрілому віці змогла оцінити і зрозуміти, скільки вклали в нас батьки. В нашому селі ще наприкінці 50-х років з’явився перший на всю вулицю телевізор, та до нас щовечора приходили гості подивитися фільм чи конкретну передачу. Я навчилася рано читати і мені купували багато дитячих книг. Нас возили на море і на екскурсії. Батьки, як і весь педагогічний колектив, належали до сільської еліти. Моя мама була надзвичайно легкою у спілкуванні людиною. Вона була у щирих і добрих відносинах із половиною жінок колгоспу. Могла дати слушну пораду, допомогти та з нею ділилися секретами.”
Після смерті чоловіка 1992 року Юлія Іллівна прожила ще десять років. Вона померла 22 жовтня 2002 року, проживши все життя у Новоолександрівці. Вчителька залишила по собі теплі спогади в серцях учнів, колег і односельців, а її доньки також обрали педагогічний шлях, ставши вчительками історії.
Ім’я Юлії Галушко й сьогодні згадують як приклад відданості професії, людяності та активної участі в громадському житті села.
Ярослав САВЕЛЬЄВ,
Олександр ПАНАЩЕНКО