Світло – це не лише лампочка у кімнаті. Це дитячий сміх у теплому домі, робота лікарні, сигнал мобільного зв’язку, який дозволяє почути голос рідних. Це щоденна, невидима боротьба людей, які тримають енергофронт.
Про це розповідає Дніпро24
Один із таких героїв – Андрій Крисенко, майстер служби ліній електропередач ДТЕК Дніпровські електромережі, який вже понад двадцять років виконує свою роботу в Кривому Розі. Він тримає лінії в прямому сенсі – на висоті, в дощ, а тепер і під обстрілами.
«Люблю, чим займаюся! Звісно, буває, що втомлююся, але із задоволенням іду на роботу. Велику роль у цьому відіграє наша команда – міцний і дружний колектив, який підтримує у найскладніші моменти», – ділиться Андрій.
Щоденні виклики, з якими стикається Андрій, можуть починатися як звичайний плановий ремонт, а закінчуватися в бронежилеті під звуки вибухів. Однак він ніколи не нарікає, а навпаки – пишається своєю роботою.
Виклики війни та нові реалії
З початком повномасштабного вторгнення росії енергетики перетворилися на справжніх бійців тилу. Їхній ворог – це не лише технічні аварії, а й ракети, дрони та уламки, що падають на лінії та руйнують електромережі. Головне завдання – якнайшвидше повернути світло в домівки людей, попри небезпеку.
«Погодні умови останніми роками лише ускладнили ситуацію: буревії, сильні вітри, ожеледь – аварії стали частішими. На нашій дільниці понад 5 тисяч кілометрів дротів, а бригад – лише три. Тож інколи фізично не встигаємо все зробити вчасно», – ділиться енергетик.
У травні 2022 року бригада Андрія працювала в Макарові на Київщині, коли звільнені території починали повертатися до життя. Вони лагодили розбиті електролінії, спостерігаючи за пейзажами, що нагадували документальні кадри війни. Проте загроза невдовзі дійшла й до рідної Дніпропетровщини.
Мужність і відвага енергетиків
«Найнебезпечніші місця, де моїй бригаді довелося працювати, – це Нікополь, на березі Каховського водосховища. Було таке, що вибух пролунав прямо біля нас», – згадує Андрій.
Робота в таких умовах вимагає не лише професійних навичок, а й мужності. «Серед ризиків – і висота, і напруга, а тепер іще й обстріли, вибухонебезпечні предмети. Після повномасштабного вторгнення змінилося все: і життя, і робота», – зізнається енергетик.
Одного разу зміна Андрія тривала добу: все почалося із планового ремонту, потім – повітряна тривога, «приліт» і терміновий виїзд. Бригада працювала всю ніч, до ранку, поки не повернули світло всім клієнтам.
«До війни впав провід – уже була проблема. Тепер – десятки обривів, повністю зруйновані лінії. Але ми вже адаптувалися. Працюємо і в містах, наближених до бойових дій, співпрацюємо з ДСНС – вони розчищають, дають “коридор”, і ми входимо», – каже Андрій.
Щоб хоч якось захиститися, енергетики забезпечені касками та бронежилетами, пройшли курси домедичної допомоги. «Нас не готували до війни, але ми вчимося щодня», – стверджує Андрій.
Світло надії
Раніше фахівців, що лагодять електролінії, сприймали буденно, але війна змінила ставлення людей. «У перші дні повномасштабного вторгнення люди навіть сигналили, пропускали наш транспорт, бачили, що їдемо на аварію. Стали більше цінувати. Лише коли світло зникає, усвідомлюємо, наскільки воно важливе», – підкреслює Андрій.
Тепер частіше звучать слова вдячності за світло після чергових ракетних чи дронових ударів, за тепло в холодній оселі. «Після обстрілів ми повертаємо людям світло, і вони щиро дякують. Це додає сил. Бо розумієш: ти не просто працюєш, а й тримаєш частинку фронту», – зауважує Андрій.
Попри втому та небезпеку, він не втрачає віри у краще. Його мрія проста, але щира: мир в Україні. І, звісно, подорожі. Андрій сподівається покращити англійську, щоб краще відкривати світ і бачити, як світло повертається в українські міста.
Ярослава Хлєбнікова,
фото з архіву Андрія Крисенко