Український пацієнт часто опиняється один на один із наслідками лікування, якщо воно супроводжується ускладненнями або трагічними наслідками через потенційну медичну недбалість. Незважаючи на наявні процедури контролю, держава не створила незалежного органу, який би системно стежив за якістю медичних послуг і оперативно захищав права громадян у випадках порушень. Через це скарги пацієнтів перетворюються на багаторічні судові розгляди, експертизи й боротьбу за відновлення справедливості.
Про це розповідає Дніпро24
Особливо актуалізують проблему резонансні ситуації в приватних клініках. Одним із таких випадків стала справа навколо одеської клініки “Одрекс”, яка стала підґрунтям для створення громадського руху StopOdrex. Постраждалі та їхні родичі запустили сайт і Telegram‑канал, де анонімно публікують історії, координують дії та обмінюються документами, бо вважають, що державні інструменти реагують надто повільно або неефективно.
Проблеми медичної системи: контроль якості та відповідальність лікарів
Ефективний контроль якості медичної допомоги в Україні значно відстає від практик багатьох європейських країн. МОЗ впроваджує клінічні стандарти та протоколи, інвестує в цифровізацію і оновлення обладнання, однак відсутність незалежного регулятора, який би перевіряв дотримання цих норм на практиці, нівелює більшу частину зусиль. У результаті пацієнти не мають упевненості в безпеці лікування, а механізми швидкого реагування на випадки неналежного надання послуг — неповноцінні.
В багатьох країнах за контроль якості відповідає спеціальна Агенція з якості. Зараз в Україні немає такого незалежного органу, який системно контролював би якість медичних послуг. Через це пацієнти фактично залишаються без захисту у випадках неналежного лікування, і немає механізму, який міг би оперативно реагувати на порушення стандартів. МОЗ робить певні кроки для поліпшення якості допомоги: впроваджує стандарти та протоколи лікування, цифровізує процеси, закуповує сучасне обладнання. Але без незалежного органу, який перевіряв би, як ці стандарти виконуються на практиці, ефективність цих заходів обмежена, і пацієнти не можуть бути впевнені в безпеці лікування
– говорить Інна Іваненко.
Колишній міністр охорони здоров’я Олег Мусій погоджується з критикою та наголошує, що бракує критеріїв оцінки якості, які повинні визначатися й запроваджуватися на державному рівні. Без перегляду підходів до управління, збільшення фінансування та кадрових змін галузь ризикує деградувати, а доступ населення до якісної допомоги продовжить погіршуватися.
Одна з ключових системних проблем — необґрунтована відсутність персональної відповідальності лікаря. Нинішня модель ліцензування в Україні надає ліцензії медичним закладам, а не окремим фахівцям, тому юридична відповідальність і наслідки за неналежне лікування лягають на установу, що ускладнює притягнення конкретного лікаря до відповідальності та обмежує права пацієнтів на відшкодування шкоди.
Як перспектива вирішення експерти пропонують запровадити персональне ліцензування лікарів та розвивати лікарське самоврядування — систему, у якій етичні та дисциплінарні комітети могли б розглядати скарги, контролювати професійні стандарти серед колег та застосовувати санкції щодо недобросовісних фахівців. Водночас ініціативи щодо самоврядування і персонального ліцензування наразі залишаються в процесі доопрацювання в парламенті.
Ключовий виклик — створити комплексний механізм: незалежний орган контролю якості, зрозуміла відповідальність лікаря та прозорі процедури для пацієнтів, що скаржаться. Без таких змін, стверджують експерти, український пацієнт і надалі залишатиметься вразливою стороною в стосунках із медичною системою.
Резонансні справи та наслідки
Ці питання отримують додатковий резонанс на тлі гучних судових справ. Одним із найбільш відомих випадків стала справа про смерть одеського бізнесмена Аднана Ківана у приватній клініці “Одрекс”. У межах розслідування двом лікарям — хірургу Віталію Русакову та онкологині Марині Бєлоцерківській — висунули обвинувачення у неналежному виконанні професійних обов’язків.
За версією слідства, пацієнту після операції не призначили обов’язкову антибіотикотерапію та не відреагували на післяопераційні ускладнення, що спричинило розвиток сепсису, який міг стати причиною смерті. Саме ця справа демонструє, наскільки складним і тривалим є шлях до встановлення відповідальності в медичній галузі: розгляд триває вже понад рік і показує прогалини в існуючих механізмах контролю та захисту пацієнтів.
Покращення ситуації потребує як законодавчих змін, так і практичних кроків із боку держави та професійної спільноти. Запровадження персонального ліцензування, створення незалежного контролю та чітке визначення відповідальності лікарів можуть значно підвищити безпеку лікування і відновити довіру пацієнтів до системи охорони здоров’я.