Реакція на питання найменування підрозділу на честь Української повстанської армії (УПА) повертає увагу до історії формування цього руху, його мотивацій і ролі в українській памʼяті. У матеріалі стисло наголошено ключові факти про створення, діяльність і сучасне сприйняття УПА.
Про це розповідає Дніпро24
Коротко про УПА
Українська повстанська армія діяла на території України у 1942–1956 роках як військово-політичне формування, створене з метою об’єднати розрізнені збройні групи націоналістичного спрямування під проводом ОУН(б). Головною офіційною ціллю УПА було створення національної української армії та підготовка повстання задля відновлення незалежної Української держави після ослаблення тоталітарних режимів під час війни.
Заснування УПА часто пов’язують із датою 14 жовтня 1942 року. Серед провідних командирів називають Дмитра Клячківського (травень–листопад 1943), Романа Шухевича (1944–1950) та Василя Кука (1950–1954). Тактика організації була переважно партизанською, а озброєння — трофейним: німецьким, радянським, угорським та австрійським, включно з залишками ще Першої світової війни. У лавах УПА, окрім українців, воювали також євреї, росіяни та представники інших національностей.
Діяльність УПА характеризувалася боротьбою на два фронти: спершу проти нацистської Німеччини, а згодом — проти радянської влади. Німецькі окупаційні керівники та радянські партизани у своїх звітах фіксували збройні сутички з підрозділами УПА, які тривали, зокрема, до серпня 1944 року
Плакат на честь УПА і командира Романа Шухевича, Дрогобич, 2018 рік
Ставлення, суперечки та визнання
Історична оцінка УПА залишається предметом інтенсивних дискусій в Україні та за її межами. Радянська пропаганда представляла УПА як організацію, що співпрацювала з нацистами, тоді як значна частина сучасного українського суспільства сприймає її як рух опору та захисників незалежності.
У 2014 році у росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду. У Польщі домінує негативне ставлення: у 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії частин УПА проти польського населення на Волині як геноцид.
Дослідницькі підрахунки щодо людських втрат у Волинському конфлікті різняться. За результатами опрацювання архівних документів, наведення яких містить СБУ, у Західній Україні польські втрати оцінюються в 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, українські — 16 523 особи та 115 знищених населених пунктів. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі пов’язує загибель близько 100 тисяч поляків із діями УПА та інших націоналістичних загонів.
На Волині окрім УПА діяли також загони «Бульби»-Боровця, прихильники мельниківської ідеології та численні отаманські групи; у регіоні були присутні німецькі каральні підрозділи та поліцаї, а також радянські партизани, що ускладнює реконструкцію подій і вияв причинно-наслідкових звʼязків.
Після здобуття незалежності в Україні ставлення до УПА коливалося від визнання борцями за свободу до звинувачень у колаборації. Після Революції гідності у суспільному сприйнятті почало переважати визнання їхніх заслуг: з 2015 року вояки УПА отримали статус борців за незалежність України у XX столітті, а в 2018 році ухвалено закон, який надає ветеранам УПА статус учасників бойових дій.
За даними соцопитування восени 2023 року, понад дві третини українців вважають УПА символом захисту незалежності. Результати цього дослідження доступні за посиланням: cdvr.org.ua
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. …Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації дослідження Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
Дискусії про вшанування учасників УПА, зокрема щодо найменування підрозділів, залишаються інтенсифікованими: історичні інтерпретації, правові рішення різних країн і суспільне сприйняття формують багатовимірний контекст, у якому триває осмислення ролі УПА в українській історії.