Життя Анни Полюшко кардинально змінилося в лютому 2022 року, коли її рідне місто Лисичанськ стало небезпечним місцем. Разом із родиною вона вирішила залишити свою домівку. Після непередбачуваної зупинки в селищі Аули, її шлях прийняв новий напрямок. Тут жінка почала працювати у гуманітарному хабі, надаючи допомогу внутрішньо переміщеним особам. Сьогодні вона керує дитячими гуртками, повертаючи радість малечі, яку війна намагалася забрати. В ексклюзивному інтерв’ю Анна розповідає про мрії, залишені вдома, силу людської підтримки та нові можливості, які відкрилися перед нею.
Про це розповідає Дніпро24
«На жаль, лише війна змусила нас по-справжньому зрозуміти, яким тихим і безмежним було наше щастя», – згадує Анна про своє життя до повномасштабного вторгнення. Разом із чоловіком Дмитром та двома дітьми, Владом і Поліною, вони мріяли про краще майбутнє. Однак ранок 24 лютого 2022 року змінив усе. Війна змусила багато українських родин забути про мирне життя та почати все з нуля.
Виходячи з підвалу, Анна думала лише про одне: врятувати дітей. Поспіх, кілька сумок і невідомість – це те, що супроводжувало її під час втечі. Аули стали місцем, де почалося нове життя. Вже в перші години перебування тут, незнайомі люди відкрили свої двері, виявивши доброту й підтримку, якої так бракувало.
Анна швидко адаптувалася до нових умов. Вона розпочала допомагати іншим людям, які також залишили свої домівки. У гуманітарному хабі вона займалася розподілом одягу, організацією житла для новоприбулих родин. Крім того, разом із місцевими жінками, вона налагодила процес приготування їжі для українських захисників, перетворивши це на волонтерський рух.
Анна зуміла об’єднати людей навколо важливих справ. Разом із дітьми вона започаткувала гурток «Острів дитинства», де малеча виготовляла поробки, а виручені кошти передавалися на потреби ЗСУ. «Ці заняття дають можливість не думати про залишену домівку», – зазначає жінка.
Завдяки своїй активній позиції, Анна налагодила співпрацю з кількома фондами, організовуючи благодійні акції та даруючи подарунки для військових. Її команда навіть придбала дизельну гармату, необхідну для військових у польових умовах.
Анна Полюшко стала символом волонтерства в Аулах. Вона продовжує допомагати людям, які пережили подібні втрати, та створює для дітей простір для творчості. «Я лікувалася від страху й втрат, допомагаючи іншим», – підсумовує вона.
Незважаючи на труднощі, Анна бачить перед собою світле майбутнє. Вона мріє про перемогу та про день, коли її родина знову зможе бути разом без страху та тривог. Сьогодні вона відчуває, що робить важливу справу, підтримуючи дітей та навчаючи їх вірити в краще.
Тамара Бєлкіна,
фото із архіву сім’ї Полюшків