Українські компанії, що працюють на міжнародних ринках, дедалі частіше стикаються з механізмами оподаткування та регулювання, які створюють реальний ризик подвійного оподаткування й ускладнюють ведення діяльності. Незважаючи на наявність конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, на практиці підприємці змушені змінювати структури, реєструвати операційні компанії в інших юрисдикціях або захищати свої права в судах через неоднозначні тлумачення податкових норм і посилений контроль з боку фіскальних органів.
Про це розповідає Дніпро24
Системні фактори: валюта, стабільність і правова невизначеність
Проблема виходить за межі простого нарахування податків: бізнес відчуває наслідки валютного регулювання, фінансової нестабільності та ризиків, пов’язаних із виконанням контрактів. Нестабільність економічної та безпекової ситуації підсилює невизначеність, через що компанії зменшують або переструктуровують операційну діяльність за кордоном.
За словами президента Асоціації податкових консультантів Дмитра Михайленка, такі умови спонукають підприємців шукати більш передбачувані юрисдикції для реєстрації бізнесу й операційних компаній, але це теж пов’язано з низкою податкових та регуляторних викликів.
А це, в свою чергу, за собою несе нові питання. В якій країні застартапитися, щоб там було помірковане оподаткування. Вибирають здебільшого Естонію, Мальту, Кіпр, якщо ми говоримо про Європу. Якщо країни не європейські, то ОАЕ, Сінгапур, Гонконг. А по-друге, коли вже в тебе є компанія за кордоном, це нові вимоги вже і українського законодавства, звітність проконтрольованої іноземної компанії. Можливість визнання її такою, що має постійне представництво в Україні
– додав Михайленко.
Відповідна реакція бізнесу — створення іноземних структур — запускає нові правові наслідки й адміністративні зобов’язання з боку України. Це породжує подвійну складність: бізнес сподівається уникнути небажаних ризиків за кордоном, але стикається з посиленим фіскальним контролем і додатковою звітністю на батьківській території.
Антиофшорна політика, КІК та ризики визнання постійного представництва
Запуск іноземних структур активує норми українського антиофшорного законодавства, зокрема правила щодо контрольованих іноземних компаній (КІК). Експерти називають ці норми одними з найважчих у адмініструванні для компаній, які мають закордонні юрисдикції.
Крім того, компанії стикаються з ризиком визнання постійного представництва в Україні, що автоматично тягне за собою застосування трансфертного ціноутворення й додаткові податкові зобов’язання. Удар по звичним схемам репатріації доходів і питання розмежування податкової юрисдикції породжують судові спори та кримінальні розслідування щодо звичайних трансграничних платежів — дивідендів, роялті або лізингових виплат.
Старший аналітик з податкових питань В’ячеслав Черкашин звертає увагу на те, що посилений інтерес податкових органів до знижених ставок за конвенціями, зокрема до юрисдикцій із 5% податковими режимами, створює додаткову напругу та ризики для бізнесу. Паралельно ініціюються законодавчі зміни, що можуть ускладнити правила трансфертного ціноутворення та статус постійних представництв.
Згадані ініціативи, серед яких проєкти змін до Податкового кодексу щодо трансфертного ціноутворення, мають потенціал посилити фіскальний тиск і збільшити адміністративне навантаження на компанії з міжнародними операціями.
У підсумку, створення компанії за кордоном перестало бути простим способом мінімізації ризиків: це призводить до посилення звітності, необхідності визнання податкових зобов’язань в Україні та потенційних судових суперечок.
Конвенції існують, але їхня дія під питанням
Україна має широку мережу конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, які мають регулювати права та обов’язки країн-учасниць, знижувати ставки податку на виплати нерезидентам або звільняти окремі доходи від оподаткування. На практиці ці міжнародні угоди дедалі частіше оскаржуються контролюючими органами через довільні тлумачення, ігнорування статусу бенефіціарного власника або переоцінку економічної суті операцій.
Як результат, навіть стандартні транскордонні виплати — дивіденди, роялті, лізингові платежі — дедалі частіше стають предметом податкових претензій, судових спорів і навіть кримінальних проваджень. Така практика фактично підриває ефективність міжнародних угод і створює передумови для подвійного оподаткування, коли доходи, вже оподатковані за кордоном, вимагають додаткових нарахувань в Україні.
Без системного перегляду підходів до міжнародного оподаткування та чіткого тлумачення норм конвенцій Україна ризикує послабити конкурентоспроможність власних компаній на глобальних ринках. Подальший відтік бізнесу у більш передбачувані юрисдикції означатиме втрату інвестиційного потенціалу й податкових надходжень у довгостроковій перспективі.
Ефективне вирішення проблеми вимагатиме комплексних змін: від прозорого та передбачуваного застосування конвенцій до узгодження національної практики трансфертного ціноутворення й підходів до визначення постійного представництва. Без такого комплексу заходів фіскальний тиск і правова невизначеність залишатимуться ключовими бар’єрами для бізнесу, що працює на міжнародних ринках.