За добу 27 травня російська армія продовжила обстріли прифронтових областей, унаслідок чого в різних регіонах зафіксовано загиблих і поранених серед цивільного населення, повідомили очільники обласних адміністрацій.
Про це розповідає Дніпро24
«За 27 травня росіяни вбили 1 жителя Донеччини: у Дружківці. Ще 3 людини в області за добу дістали поранення».
Деталі по регіонах
У Донецькій області, за словами голови ОВА Вадима Філашкіна, 27 травня загинув один цивільний у Дружківці; ще троє людей дістали поранення — двоє в Піскунівці й одна людина в Дружківці, які отримали медичну допомогу.
У Херсонській області очільник обласної адміністрації повідомив про одну загиблу особу та 15 поранених унаслідок російських атак у попередню добу; серед поранених — двоє дітей.
На Харківщині, за даними обласної влади, за добу зафіксовано обстріли дев’яти пунктів регіону. Постраждали двоє людей: 62-річний мешканець селища Козача Лопань Дергачівської громади та 54-річний чоловік в місті Ізюм, який зазнав гострої реакції на стрес. Крім того, 45-річний чоловік, поранений під час атаки на Прудянку 26 травня, отримав медичну допомогу напередодні.
Сумська обласна військова адміністрація зафіксувала понад 60 обстрілів у 25 населених пунктах протягом попередньої доби. В одному з епізодів в Охтирській громаді внаслідок атаки ворожого безпілотника постраждала дитина — 11-річний хлопець. Також до медичного закладу звернувся 43-річний чоловік, який постраждав 23 травня внаслідок удару російського дрона по території Білопільської громади.
Міжнародний контекст і ознаки геноциду
Російські сили регулярно застосовують проти українських міст і цивільної інфраструктури різні види озброєнь — ударні безпілотники, ракети, кореговані авіабомби (КАБ), реактивні системи залпового вогню тощо. Українська влада та міжнародні організації кваліфікують такі удари як воєнні злочини російської федерації і підкреслюють їх цілеспрямований характер.
Особливу увагу привертає систематичне ураження об’єктів життєзабезпечення та закладів охорони здоров’я з метою позбавити населення доступу до електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку й медичної допомоги. Така тактика розглядається як одна з ознак, що можуть свідчити про прагнення знищити або підкорити цивільне населення.
Експерти та правозахисники вказують на низку елементів, через які дії росії можуть кваліфікуватися як геноцидні, серед яких:
- публічні висловлювання керівництва росії про нібито «нестачу» української нації або відсутність українців як окремого етносу;
- заклики та публічні висловлювання, що підбурюють до знищення українців;
- цілеспрямовані удари по системах життєзабезпечення та медичних закладах, спрямовані на позбавлення цивільного населення необхідних умов для життя;
- переслідування і знищення людей із проукраїнською позицією на окупованих територіях;
- винищення інтелігенції — учителів, митців та інших носіїв української культури;
- заміна освітніх програм на окупованих територіях з метою зміни ідентичності дітей і систематичне переміщення чи депортація дітей до росії;
- вилучення та знищення української літератури, пограбування музеїв і викрадення історичних артефактів.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була прийнята Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році. Нині сторонами Конвенції є 149 держав, які зобов’язані запобігати актам геноциду і карати за них у мирний та воєнний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, вчинені з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. До ознак геноциду належать убивство членів групи, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень, умисне створення таких життєвих умов, що розраховані на фізичне знищення групи, заходи з запобігання дітонародженню в межах групи та насильницька передача дітей до іншої групи, а також публічне підбурювання до вчинення таких дій.
Керівництво росії офіційно заперечує, що його збройні сили завдають цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі та закладах, які забезпечують життєдіяльність мирного населення, водночас численні повідомлення про руйнування лікарень, шкіл, дитячих садків, об’єктів енергетики й водопостачання в Україні свідчать про протилежне.