Унаслідок удару росії по Харкову 3 квітня у лікарні померла 29‑річна жінка, яка раніше отримала поранення, повідомив очільник області Олег Синєгубов
Про це розповідає Дніпро24
«Медики до останнього боролися за життя постраждалої, але, на жаль, її поранення виявилися надто тяжкими».
Подробиці атаки та наслідки для цивільних
За словами очільника області, під час атаки на Шевченківський район Харкова постраждали сім людей. Серед постраждалих були особи, які зазнали серйозних травм перебуваючи в автомобілях під час удару. Медичну допомогу також надали дворічній дівчинці: у неї зафіксовано гостру реакцію на стрес. Ще один поранений чоловік, близько 60 років, помер пізніше в лікарні.
Синєгубов додав, що російська армія третій день поспіль проводить масовані атаки на Харків ударними безпілотниками. Міський голова міста доповів про руйнування в кількох районах: зафіксовано 37 влучань у 18 локаціях після ударів 3 квітня.
Міжнародна оцінка та юридичні аспекти
Російські військові регулярно атакують українські міста й цивільну інфраструктуру різними видами озброєння — ударними БпЛА, ракетами, керованими бомбами (КАБ), реактивними системами залпового вогню. Українська влада та міжнародні організації кваліфікують такі удари як воєнні злочини російської федерації та наголошують на їхньому цілеспрямованому характері.
Обстріли систем життєзабезпечення населення й закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку та медичної допомоги розглядають як одна з ознак можливих геноцидних дій. Експерти й правозахисники вказують на низку фактових операційних елементів, які можуть свідчити про наявність наміру знищити або суттєво нашкодити цивільному населенню.
- Оголошення намірів щодо нівелювання української національної ідентичності та публічні заклики до знищення представників групи.
- Цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення і закладів охорони здоров’я, що лишають людей без енергії, тепла, води, зв’язку та медичної допомоги.
- Переслідування і знищення людей з проукраїнською позицією на окупованих територіях.
- Винищення інтелігенції — учителів, митців та носіїв української культури.
- Зміна ідентичності дітей через впровадження навчальних програм на окупованих територіях та депортація дітей до росії з метою їхньої асиміляції.
- Вилучення та знищення українських книжок у бібліотеках, пограбування музеїв і викрадення артефактів, що підтверджують давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році. На сьогодні конвенція має 149 країн-учасниць, які зобов’язані запобігати актам геноциду та притягати винних до відповідальності як у мирний час, так і під час воєнних дій.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку.
Ознаки геноциду включають: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницьку передачу дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення подібних дій.
Керівництво росії відкидає твердження про те, що її армія під час широкомасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі українських міст і сіл, які призводять до загибелі цивільних осіб і руйнування лікарень, шкіл, дитячих садків та об’єктів енергетики й водопостачання.