Начальник відділення цивільно-військового співробітництва ТЦК та СП, капітан Олександр Лапа, який раніше служив командиром взводу на передовій, активно займається підтримкою сімей військовослужбовців. Він наголошує, що про роботу ТЦК в частині соціальної підтримки мало говорять, тому багато людей вважають, що ТЦК займається лише мобілізацією.
Про це розповідає Дніпро24
Олександр Лапа, працюючи з родинами військових, які зникли безвісти, щодня стикається з їхнім страхом і надією на повернення близьких. Він зазначає, що рідні потребують не тільки допомоги з документами, а й співчуття.
Сам капітан пережив важке поранення й знає, як важливо надавати емоційну підтримку. Він розповідає про свій шлях до військової служби, який розпочався після початку війни в Україні. Олександр, будучи випускником будівельного університету, вирішив стати частиною оборони країни, коли побачив загрозу.
Після мобілізації він потрапив до 23-ї окремої механізованої бригади, де взяв участь у боях на Донеччині та Запоріжжі. Під час одного з боїв отримав важке поранення, що призвело до ампутації ноги. Після тривалого лікування та реабілітації Олександр вирішив повернутися на службу, щоб допомагати іншим.
Зараз капітан Лапа очолює відділення цивільно-військового співробітництва, де його основне завдання — підтримувати родини військових, які зникли безвісти чи загинули. Він підкреслює важливість того, щоб люди знали про діяльність ТЦК не лише в контексті мобілізації, а й соціальної підтримки, яка є пріоритетною у їхній роботі.
«Про ту роботу, яку ми робимо кожного дня, про соціальну підтримку, яку ми надаємо, чомусь ніхто не пише. Тому люди думають, що ТЦК — це тільки мобілізація».
Олександр зазначає, що ТЦК виступає посередником між родинами та військовими частинами, забезпечуючи ефективне оформлення документів і швидку реакцію на запити родичів. Його робота — це не лише формальності, а й можливість надати людям емоційну підтримку у важкий час.
Капітан Лапа також підкреслює, що важливо бути не лише працівником ТЦК, а й підтримувати родини як людина, проявляючи до них увагу та чуйність. Він прагне, щоб кожна родина відчувала, що про них пам’ятають і готові допомогти.