Після повномасштабного вторгнення тисячі українських студентів опинилися перед вибором: продовжувати навчання в умовах війни або шукати можливості за кордоном. Для багатьох закордонні університети стали не лише безпечним середовищем, а й шляхом збереження доступу до якісної освіти та професійного розвитку. Натомість частина студентів вирішує поєднувати українську освіту з міжнародним досвідом, зберігаючи зв’язок із вітчизняною системою вищої освіти.
Про це розповідає Дніпро24
Один із таких прикладів — студент із Дніпра Олександр Швець, який одночасно навчається у Дніпровській політехніці й у HAW Hamburg (Вища школа прикладних наук у Гамбурзі). Він ділиться власними спостереженнями про відмінності програм, підхід викладачів, навантаження та можливості працевлаштування для студентів обох країн.
Чому два університети і різні спеціальності
Олександр обрав комп’ютерні науки у Дніпровській політехніці та програмну інженерію в Гамбурзі. Перший вступ відбувся до вибуху повномасштабної війни, після чого переїзд до Німеччини дав можливість спробувати навчання в HAW Hamburg. Важливим фактором при виборі німецького закладу стала позитивна рекомендація старшого брата, який уже отримав там диплом.
Студент підкреснює, що обидві спеціальності відповідають його прагненню створювати продукти від ідеї до реалізації, а також мають практичну цінність для майбутнього бізнесу та кар’єри в ІТ.
Структура навчання, навантаження і практика
За словами Олександра, основна відмінність полягає в організації семестрів і підході до навчального навантаження. У Гамбурзі семестр дає можливість самостійно вибирати предмети та планувати розклад, тоді як у Дніпрі студенти мають фіксований набір дисциплін. Лекції в HAW тривають довше (приблизно 3,5 години), в Дніпрі ж лекція займає близько 80 хвилин, але загалом семестр у Політехніці містить значно більше предметів.
Кількість предметів на семестр у Німеччині менша, але кожен з них охоплює ширший обсяг тем, тоді як в Україні програма розбита на більше дисциплін. Це відображається і на домашньому навантаженні: у Політехніці студентів очікує багато домашніх завдань і лабораторних робіт, тоді як у HAW Hamburg домашніх завдань значно менше — переважно підготовчі звіти або індивідуальні роботи.
Що стосується технічної складності, Олександр вважає програмну інженерію більш технічно вимогливою: тут більше предметів із фізики та електротехніки, які для нього виявилися складнішими, ніж чисте програмування.
Практика в обох закладах представлена, але українська програма, за словами студента, більш тісно пов’язана з локальними ІТ-компаніями, які активно наймають студентів. У Німеччині також існують можливості для практики та обмінні програми, проте їхня доступність може бути обмеженою через конкуренцію та загальну ринкову ситуацію.
Система оцінювання в HAW відрізняється: щоб отримати допуск до іспиту, потрібно виконати певну кількість лабораторних робіт. Оцінки спочатку виставляються в іншій шкалі (5–15), а потім конвертуються у традиційні німецькі бали від 1 до 5, де 1 — найвищий бал.
Щодо дедлайнів і обсягу самостійної роботи, все залежить від викладача: в одному університеті можуть бути жорсткіші вимоги, в іншому — лояльніші. У HAW Hamburg більше самостійної роботи для опанування матеріалу, натомість у Дніпрі самостійна діяльність частіше спрямована на виконання завдань.
Академічно важче через кількість завдань Олександр називає навчання в Дніпровській політехніці, водночас емоційно складнішим виявився період навчання в німецькому університеті, оскільки потрібно було встигати поєднувати графіки двох закладів та робочі обов’язки.
Майже відразу після переїзду студент зрозумів, що хоче отримати міжнародний освітній досвід: навчання за кордоном, на його думку, значно розширює світогляд і дає можливість спілкуватися з людьми з різних країн.
Стосовно взаємин викладачів і студентів, Олександр відзначає, що в Дніпрі студент отримує більше персональної уваги та опіки, тоді як у Гамбурзі структура занять і форма взаємодії інша, але загалом він задоволений обома підходами.
Що стосується поєднання навчання з роботою чи стажуванням, для Олександра це було простіше в Україні: українські викладачі часто лояльніше ставляться до студентів, які вже працюють за спеціальністю, і можуть йти їм назустріч у графіку чи дедлайнах.
Навчання в обох країнах вплинуло на особистісний та професійний розвиток: студент зізнається, що такий досвід загартував його, навчив дивитися на проблеми з різних боків і додав гнучкості й упевненості у власних силах.
Олександр також підкреслює, що його приємно вразила якість української вищої освіти: попри побоювання, він не розчарувався у Дніпровській політехніці й вважає українську освіту високого рівня.
На питання, чи радить українським студентам навчатися за кордоном, відповідь лаконічна: так. За його словами, це важкий шлях, але він формує характер і відкриває нові перспективи.
Нарешті, Олександр бачить своє майбутнє в Україні — він планує розвивати український бізнес і вкладати знання у розвиток рідної країни, хоча водночас має глобальні амбіції та потенційні можливості для роботи в міжнародних проєктах.
Інтерв’ю провела Марія Бикова, студентка Університету митної справи та фінансів