Після відходу російських військ із Бучі навесні 2022 року місцеві вулиці стали місцем не лише руйнувань, а й доказів злочинів. Серед знайдених тіл були сусіди й родичі — свідки того, як цивільні втрачали життя під час окупації. Нині українські суди поступово формують юридичну відповідь на ці події, виносячи вироки у справах, що стосуються катувань, позасудових розстрілів та примусової мілітаризації дітей на окупованих територіях.
Про це розповідає Дніпро24
Справи з Бучі: імена, записи, вироки in absentia
Одним із ключових епізодів є справа солдата, якого в судових матеріалах називають Іллею Соколовим. За документами йому 37 років, він родом із Магадана і кілька років мешкав у Пскові, відомому як місце дислокації десантних підрозділів. Навесні 2022 року він опинився у складі підрозділу в Бучанському районі. За даними слідства, під час контролю над селом Андріївка група військових, у якій перебував Соколов, втручалася у життя цивільних і застосовувала жорстоке поводження.
За матеріалами суду, 26 лютого 2022 року близько 21:00 Соколов разом із товаришами прийшов на подвір9я родини Олексія Марченка. Чоловікові беззбройному навели на живіт автомат, демонстративно зарядили патрон у патронник і наказали не рухатися. Подібний інцидент через два тижні повторився з іншою мешканкою, Іриною Коваль, якій зброю спрямували в область голови. Для потерпілих такі дії означали повну втрату контролю над власною безпекою.
Невід9ємним доказом у цій справі стали відеозаписи з камер спостереження: на записах зафіксовано розстріл дев9яти беззбройних чоловіків на вулиці Яблунській у Бучі, а Соколова ідентифіковано як одного з військових, присутніх під час цих подій. Суд слушання проводить заочно: обвинувачений перебуває за межами України і, ймовірно, під захистом російської держави. Макарівський районний суд Київської області визнав Соколова винним у порушенні законів та звичаїв війни та засудив до 11 років позбавлення волі.
«Міжнародне гуманітарне право чітко визначає: погроза вбивством цивільного, навіть без фізичного насильства, вже є воєнним злочином», – пояснює Анна Вайс, юристка з міжнародного кримінального трибунального права.
Юристи звертають увагу: посилання на командні накази не скасовує індивідуальної відповідальності. Якщо наказ очевидно є злочинним, солдат зобов9язаний його не виконувати — це один із ключових принципів міжнародного права після Нюрнберга. У цьому контексті вироки in absentia слугують юридичним маркером: навіть за відсутності підсудного його ім’я лишається в правовому полі, а правосуддя фіксує факти та формує доказову базу.
Вирок за мілітаризацію дітей у Криму
Окрему увагу українських судів привернула практика мілітаризації дітей на окупованих територіях. 9 травня 2025 року Солом9янський районний суд Києва визнав винним Дмитра Полковникова, очільника окупаційного «Регіонального центру з підготовки до військової служби та військово-патріотичного виховання» (відомого як «Кримпатріотцентр»). Суд встановив, що роками він формував у кримських підлітків лояльність до російської армії та глорифікував участь у збройних діях проти України. Полковников отримав 12 років позбавлення волі; вирок буде виконано після його затримання.
Колишні учні та правозахисники розповідають, як на заходах центру дітям показували військові фільми та розповідали про «героїв», водночас змальовуючи відмову від участі як зраду. Свідчення однієї зі школярок, якій змінили ім9я з міркувань безпеки, свідчать про атмосферу примусу: для підлітків відсутність вибору часто супроводжувалася страхом і стигмою.
Суд базував рішення не лише на окремих виступах, а й на матеріалах сайту «Кримпатріотцентру», статуті організації та російських нормативних документах про «патріотичне виховання». Експертні висновки вказали, що публічна агітація за залучення дітей до служби та глорифікація агресії становлять складник воєнного злочину: держава-окупант не має права вербувати або ідеологічно готувати дітей із окупованих територій до служби у своїх збройних силах.
Для багатьох родин у Криму патріотичні центри стали символом безвиході: підлітки поверталися додому зі спотвореним уявленням про суспільні цінності та вороже ставленням до України. Правозахисники оцінюють, що через такі системи могло пройти десятки тисяч дітей. Вирок Полковникову став першим прецедентом в українській практиці, коли мілітаризацію і пропаганду серед дітей визнано не лише інформаційним правопорушенням, а складовою воєнного злочину.
Обидва види справ — і ті, що стосуються безпосередніх фізичних злочинів у Бучі, і ті, що стосуються системної мілітаризації дітей — мають спільний юридичний і моральний сенс. Вироки створюють прецедент і формують матеріал для міжнародних судових інстанцій, де ці факти можуть бути використані у майбутніх процесах проти організаторів та виконавців злочинів.
На Яблунській сьогодні тихо: відновлюють будинки, оживають дерева. Та пам9ять ті дні, коли автомат вирішував долю людини. Історія Соколова та вирок щодо Полковникова нагадують, що навіть коли підсудні перебувають поза межами юрисдикції, правосуддя працює: імена фігурантів зберігаються, відповідальність фіксується, а свідчення та записи стають невід9ємною частиною документації злочинів проти цивільного населення.
Тетяна Володарська