Владислав Костюк, командир взводу безпілотних авіаційних комплексів 37-ї окремої бригади морської піхоти, загинув 12 жовтня 2025 року поблизу села Іванівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 27 років. Він віддав життя, захищаючи територіальну цілісність України у важкому бою.
Про це розповідає Дніпро24
Походження та життєвий шлях
Владислав народився 12 січня 1998 року у Вінниці. Він був єдиним сином у родині та виховувався матір’ю разом із трьома молодшими сестрами. Від раннього віку брав на себе відповідальність та обов’язки захисника рідних. Після закінчення ліцею №29 здобував професійну освіту в Центрі професійно-технічної освіти №1 у Вінниці та в професійно-технічному училищі №14 смт Вороновиця, де опанував професію електрика.
Працював у сфері гостинності у Вінниці, згодом — на Закарпатті. Захоплювався музикою і піснями; ці інтереси зближували його з людьми культурної сфери та творчими особистостями.
Військова служба, роль і подвиги
Під бойовим псевдо «Шева» Владислав став до строю у 2024 році. Він пройшов два курси військового вишколу за міжнародною програмою та очолив відділення безпілотних авіаційних комплексів, а згодом — взвод БПЛА першого батальйону 37-ї бригади морської піхоти. Виконував завдання на Дніпропетровському та Донецькому напрямках, забезпечуючи повітряну розвідку, виявлення ворожих позицій і коригування вогню артилерії.
Побратими згадують його як сміливого і відповідального командира, який неодноразово рятував життя товаришам під вогнем. У кількох епізодах він діяв, ризикуючи собою, щоб евакуювати поранених та закріпити позиції під час штурмів. Також брав участь у спецопераціях з евакуації цивільного населення з районів активних бойових дій, зокрема у Великоновосілківському районі Донецької області.
Свідки бойових дій описують низку випадків, коли завдяки діям екіпажів БПЛА та координації з піхотою вдавалося відбити штурми і зберегти життя особового складу. Саме під час однієї з таких операцій у районі Олексіївки Волноваського району його підрозділ забезпечував прикриття та коригування ударів, що дозволило уникнути більших втрат серед особового складу.
«Влад за своїм характером був локомотивом, який тягнув усіх за собою, завжди йшов уперед. Під час останнього дзвінка із фронту повідомив, що готовий зробити пропозицію своїй коханій дівчині та обіцяв познайомити із нею. Це був єдиний раз, коли він не зміг дотриматися свого слова… – розповідає сестра полеглого воїна Алла. – З дитинства ми знали, що можемо розраховувати на Влада. Попри юний вік, він був для нас міцною опорою, вірив у добро й творив його своїми руками. Завдяки цьому відступали всі негаразди та міцніла впевненість – нам усе під силу, зло не має жодних шансів на перемогу…»
Побратими підкреслювали його відданість присязі та готовність стояти на позиції до останнього. У спогадах товаришів Владислав залишився як той, кому можна було довірити завдання і на кого завжди можна було покластися під час бою.
Владислав загинув у важкому бою 12 жовтня 2025 року. Поховання відбулося 19 жовтня 2025 року у Вінниці: прощання відбулося в стінах Кафедрального собору «Спас на Убрусі», а поховали його на Алеї Слави Сабарівського кладовища. У навчальних закладах, де він навчався, встановлено пам’ятні дошки на честь його подвигу.
Триває збір підписів під петицією до Президента України щодо присвоєння Владиславу Костюку звання Героя України (посмертно). Підтримати петицію можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/254982
Пам’ять про Влада Костюка житиме в серцях рідних, побратимів і земляків. Його шлях і самопожертва нагадують про ціну, яку платять захисники за незалежність і територіальну цілісність України. Шануймо пам’ять і підтримуймо живих героїв.
Авторка матеріалу — Наталія Данилюк, фото — авторки та архів Владислава Костюка