Запланований раунд переговорів за участі представників України, росії та США, який анонсувався на 11 березня, перенесено. Проте сама ідея нового формату діалогу знову привернула увагу до питання: чи можуть такі зустрічі зрушити війну з мертвої точки та як на переговорний процес впливають паралельні глобальні кризи
Про це розповідає Дніпро24
Чи можуть переговори зрушити війну?
Повторне відновлення переговорного треку піднімає спірні питання щодо його ефективності. Попри те, що сторони періодично повертаються до столу, попередні раунди не дали відчутних політичних результатів і не призвели до загального припинення бойових дій.
Я поки що не маю якихось позитивних очікувань від цих переговорів. Це буде черговий раунд, і, на жаль, щодо фундаментальних питань, які лежать в основі цього конфлікту, я не бачу передумов для прориву. Ми поки що перебуваємо у глухому куті
Експерт-міжнародник Станіслав Желіховський підкреслює, що позиції учасників залишаються принципово різними: росія не відмовляється від своїх цілей, а Україна не готова поступатися в питаннях суверенітету та безпеки. Саме ця розбіжність робить ймовірність швидкого прориву мінімальною.
Навіть якщо новий раунд відбудеться, цілком імовірно, що він матиме технічний або проміжний характер: уточнення позицій, обговорення процедурних питань та перевірка можливих компромісів на окремих напрямках замість ухвалення комплексних політичних рішень.
Вплив конфлікту на Близькому Сході
Виникнення або ескалація бойових дій на Близькому Сході створює новий фактор невизначеності для переговорів. За словами експерта, цей зовнішній шок може мати двоякий ефект: з одного боку — тиснути на сторони шукати домовленості швидше, з іншого — відволікати міжнародних акторів і послаблювати фокус на українському питанні.
Зокрема, зростання цін на нафту та загальна переорієнтація економічних потоків можуть забезпечити росії додаткові ресурси для продовження воєнних дій, тоді як США та їхні союзники ризикують перенаправити певну частину військових, фінансових і дипломатичних ресурсів на інші театри конфлікту.
Желіховський також відзначає, що зміна пріоритетів у Вашингтоні може вплинути на жорсткість політики щодо москви: прагнення зберегти комунікацію та дипломатичні канали інколи обмежує готовність до радикальних кроків.
У такій ситуації переговори про Україну швидше підтримуватимуться як спосіб тримати тему в міжнародному порядку денному, ніж як механізм для швидкого досягнення великої політичної угоди.
Технічні формати можуть торкатися гуманітарних питань, обмінів полоненими, локальних припинень вогню або економічних ініціатив, які не зачіпають ключових безпекових та територіальних вимог. Приклади таких проєктів — обговорення окремих економічних механізмів або ідей створення спеціальних економічних зон — залишаються наразі в площині попередніх напрацювань без реального впровадження.
Символічне значення майданчика для зустрічей також важливе: згадка Стамбула як можливого місця переговорів має історичну та дипломатичну вагу, але не гарантує якісно нового результату — швидше свідчить про реципрокні цикли переговорного процесу.
Підсумовуючи, нинішня геополітична кон’юнктура, зокрема події на Близькому Сході, більше ускладнює, ніж пришвидшує дипломатичний шлях до миру в Україні. Майбутні раунди, навіть якщо відбудуться, з великою ймовірністю матимуть скоріше практичний і технічний характер, аніж приведуть до кардинальних політичних рішень.
Для України ж переговорний процес залишається важливим інструментом міжнародного тиску на росію та засобом утримувати питання в центрі глобального порядку денного, навіть якщо реальні передумови для великого політичного прориву поки що не сформувалися.